Не з нуля. Історії людей, що знайшли роботу і повернули собі опору з «ПРОМТЕХ»

«Я сумнівався, чи взагалі зможу бути корисним для родини в такому стані», — так починає свою розповідь ветеран Олександр. Чоловік — переселенець. Після демобілізації наважився перекваліфікуватися та пройшов курс від фонду «Промприлад».

У команді платформи «ПРОМТЕХ» кажуть: це ініціатива від людей і для людей. Минулої весни в Івано-Франківську народилася платформа, що поставила за мету допомогти людям знайти своє місце роботи. На питання, чому виникла потреба в створенні «ПРОМТЕХ», найкраще відповідають життєві історії самих випускників.

Одна з учасниць — Алла Черній, переселенка з Херсона, почала вчитися новій професії у 58 років.

«Моя сім’я втратила все. Спочатку ми жили в окупації і чекали звільнення міста, а потім почалися, якщо так можна сказати, “подорожі Україною”. Ти виїхав з рідного дому і почуваєшся як повний нуль. Людина без мрій, без заняття, без майна. Перші кілька років повномасштабної війни ми нічим не могли займатись. Жили однією великою надією — повернутись додому».

Родина Алли вже понад рік мешкає в Івано-Франківську, оскільки в Херсоні і сьогодні червона зона небезпеки. За словами жінки, після адаптації в новому місті до неї прийшло розуміння, що її життя минає. В той же час вона ще має сили і натхнення працювати. До повномасштабного вторгнення Алла була медсестрою, проте повертатися до старої професії не хотіла. Каже, це б щоденно нагадувало їй про втрачене життя.

Понад 200 учнів за рік існування ініціативи пройшли через руки ПРОМТЕХівців. А курс із 3D-моделювання та друку вдалося втілити не лише у Франківську, а й у Луцьку.

Керівниця платформи — Оксана Архипчук, експертка у сфері працевлаштування, має понад 10 років досвіду в освітніх проєктах. Вона зазначає, що професії яких навчають студентів, обирають за попитом роботодавців, адже ключова мета — працевлаштувати людину після випуску.

«Ми концентруємося на можливостях, що напряму допомагають людині покращити свій добробут і знайти роботу до душі. Мене насправді вражають історії людей віку 50+, які наважуються на зміни й перекваліфіковуються з дуже різних професій».

За рік вдалося реалізувати освітні програми за такими професіями: фахівець із 3D-друку та моделювання, майстер декоративних штукатурок, електромонтер, монтажник радіоелектронних приладів, оператор верстатів із ЧПК, менеджер із контролю якості.

Олександр Шулєв теж переїхав до Івано-Франківська з Херсона через повномасштабне вторгення. Ветеран ділиться, що коли отримав інвалідність, одразу зрозумів, що доведеться освоювати нову професію.

«До повномасштабного вторгнення я виготовляв зображення на граніті. Це робота, в якій потрібні творчість і фізична сила. Мені подобалася моя справа, і мене цінували в компанії. Тож я обрав навчатися на оператора верстата з ЧПК, адже принцип роботи з верстатом подібний до інструментів, з якими я стикався у своїй професії».

Паралельно із курсами оператора з ЧПК по дереву Олександр проходив навчання на 3D-моделювання та друк. Він шукав способи повернутися до роботи, розглядав професії, пов’язані з ІТ або спрощеним керуванням. Після травми хвилювався, як зможе забезпечувати родину.

«Мінімум навантаження на опорно-руховий апарат — ти просто задаєш програму і слідкуєш, щоб цей верстат працював точно за нею. Це було досить цікаво, я освоїв основні принципи, і це допомогло мені в роботі. Я прийшов до працедавця не з нуля, а з базовими знаннями».

Випускниця Алла зізнається, що після курсу стикнулась з роботодавцями, яких насторожив її вік. Проте сама жінка вважає, що працювати можна і в 70 років, якщо маєш енергію.

«Мабуть, одного роботодавця злякав мій вік, тому що він подивився на мене здивовано і сказав: „58!“ Мабуть, страшнувато було йому брати таку бабцю на роботу. Але інші — ні, не побоялися».

Коли ветеран Олександр шукав роботу, то стикнувся з тим, що людина з інвалідністю має бути наділена певними додатковими правами. З одного боку — це береже від перенавантажень, з іншого — відлякує працедавців.

«Не всі готові враховувати норми навантаження для людини з інвалідністю. Адже відпрацювати 8 годин із проблемами з хребтом буває складно навіть на відносно легкій роботі. Тому було б добре, якби роботодавці виконували норми закону і давали гарантовані перерви та інші можливості, а не відмовляли у наймі».

Керівниця проєкту «ПРОМТЕХ» каже, що наразі платформа має понад 25 партнерів-роботодавців у місті та області. 41% випускників працевлаштовані, а частина пішла у самозайнятість.

«“ПРОМТЕХ” не існував би без партнерів. Саме завдяки бізнесу, освітнім закладам, громадським організаціям та партнерам із розвитку ми змогли з’єднати людей і робочі місця там, де раніше це не працювало. Для нас принципово важливо не будувати паралельні системи, а підсилювати ті, що вже є. Тому ми працюємо над тим, щоб із кожним днем наша мережа відкритих до партнерства і вільних від стереотипів організацій лише розширювалася».

В історії переселенки Алли Черній навчання закінчилося працевлаштуванням. Жінка отримала роботу за кілька місяців після завершення курсу.

«Я зрозуміла, що потрібно не чекати і сподіватися, що хтось допоможе мені чи зробить щось за мене. Я сама маю робити кроки до своєї мрії і насолоджуватися, поки маю змогу жити й працювати. Навіть онучка мені каже: „Бабусю, ти така молодець“. І я хочу їй показати, що в житті не треба опускати руки — треба завжди крокувати вперед».

Ветеран Олександр Шулєв теж зміг отримати роботу. А його дружина очікує на наступний набір, щоб пройти курси з монтажу радіоелектронних пристроїв, хоча ніколи раніше не працювала ні з чим подібним.

Платформа перекваліфікації та працевлаштування планує розширення в інші регіони України. «ПРОМТЕХ» і надалі допомагатиме поєднувати свідомий бізнес із людьми, що в пошуку роботи.

Авторка матеріалу: Анастасія Антоненко