«Вона може». Одна з історій про те, як завдяки підтримці ПРООН і партнерів відновлюється громада на Миколаївщині

Найбільші виклики для Снігурівки — економічні, бо пов’язані з нестачею людей, робочих рук. Щоб вирішити проблему і допомогти громаді, тут реалізували програму, що передбачала навчання для дорослих. Втілили ідею завдяки підтримці ПРООН та Уряду Данії. А навчати взялися — у місцевому профліцеї.

До російського вторгнення Снігурівський професійний ліцей працював у стабільному режимі: уроки наживо, практичні заняття в майстернях і лабораторіях, виробнича практика на підприємствах, активне дозвілля.

Війна змінила все. Перед колективом постало завдання — відновити вціліле та знайти нові формати роботи, які відповідали б потребам громади.

«Ми фактично починали з нуля. Втратили документацію, майно. Один із корпусів знищений артобстрілами, в ньому й актова зала, і їдальня — усе потребувало відновлення», — розповідає директорка Вікторія Хом’якова.

Із облаштуванням простору допомагали міжнародні організації. Проте коли йдеться про відновлення, у ліцеї говорять не тільки про ремонт, а й про навчання. Наприклад, для жінок-трактористок.

Трактористки Снігурівської громади працюють у сфері, де раніше історично переважали чоловіки. В умовах повномасштабної війни, коли багато жителів громади стали на захист країни, жінки взяли на себе відповідальність і за роботу в полях. Нині вони забезпечують безперервність агровиробництва та підтримують економічну стійкість громади.

У квітні 2024 року ліцей відкрив набір на курс, який між собою досі називають «Вона може». Професію трактористки опанували вісім жінок — здобули нові навички та вже частково працюють за фахом. 

«Жінки, які стали трактористками, приходили до нас із різною мотивацією: хтось змінити професію, хтось забезпечувати сім’ю після втрати чоловіка, але всі прагнули допомагати іншим», — ділиться Вікторія.

Однією із випускниць стала Наталя Стешина. Раніше її родина займалася птахівництвом, а потім мала невелику ферму. Жінка без вагань знову сіла за парту й опанувала нову професію. Отримала посвідчення на керування трактором, а з ним і роботу в місцевій агрофірмі. Після розлучення з чоловіком власне господарство їй довелося залишити. Нині мешкає у Снігурівці й зосереджена на роботі в полі.

«Сезонна робота вимагає різного навантаження: взимку п’ятиденний робочий графік — із 8 до 17, а під час посівної та збирання врожаю у нас довгі робочі дні й позмінна робота. До жінки за кермом у колективі спочатку ставилися скептично, але з часом вдалося довести, що ми працюємо нарівні з чоловіками», — говорить Наталя.

За два роки роботи Наталя багато навчилася: практичні навички й нюанси роботи в полі — усе прийшло з досвідом. Трактористка відзначає, що Снігурівська громада потроху відновлюється, люди повертаються. Хоча обстріли не вщухають, попит на сільськогосподарські спеціальності серед жінок зростає.

У місті постійно є потреба в робочих руках. А тому в ліцеї шукають нові рішення. Зокрема, запустили короткострокові курси для дорослих, які прагнули опанувати будівельні професії: плиточника, маляра, тинькаря та інші. Заняття будували так: спершу 30% теорії, потім 70% практики. Практикували на ремонті ліцею: студенти відновлювали стіни, дах, вікна. Від ПРООН отримали сучасні електроінструменти, професійне обладнання для оздоблювальних робіт, матеріали.

«Нове обладнання підвищило якість підготовки, скоротило період адаптації випускників, мотивувало студентів і сприяло зростанню рівня працевлаштування. Навчання стало живим, сучасним і результативним», — каже майстриня виробничого навчання Оксана Пиріг.

Серед студентів Оксани, викладачки з 33-річним досвідом, багато дорослих. До повномасштабної війни вони навіть не думали, що доведеться опанувати будівельну справу. Це ветерани, переселенці й місцеві, які втратили роботу й прагнуть швидко здобути потрібну під час війни спеціальність.

«Тут кожен урок — внесок у відбудову, кожен випускник чи випускниця — реальна допомога громаді. Усвідомлення того, що ти навчаєш людей, які завтра відновлюватимуть школи, будинки, соціальні об’єкти, надає роботі глибокого сенсу та відповідальності. Важливо забезпечити безперервність освіти протягом життя та створити умови для постійного професійного розвитку», — наголошує Оксана.

40-річна Валентина Стрельченко за фахом бухгалтерка, до 2022 року жінка працювала старшою операторкою на заправці. Через війну вона втратила дім у Снігурівці, роботу і звичне життя. Родина з чотирма дітьми — найстаршому синові 23 роки, а молодшій дочці 12 — переїхала в село Євгенівка цієї ж громади до родичів чоловіка. Знайшли невеликий будинок, до якого ще треба було докласти рук і відремонтувати. З часом до Снігурівського профліцею на навчання вступили діти Валентини: син — на будівельника, дочка — на кухаря-кондитера. Жінці також запропонували курси будівельників, і вона довго не вагалася.

«У селі роботи мало, тому бралася за підробітки: десь комусь побілити, підтинькувати. Але розуміла, що мені бракує знань. Я хотіла впевнитися, що роблю все правильно», — пояснює Валентина.

На курсах вона почала з основ: як підготувати стіну, як правильно заґрунтувати поверхню, чим відрізняються матеріали. Найбільше ж захопило декоративне тинькування.

«Це була не просто теорія, ми все відпрацьовували на практиці власноруч: зачищали тріщини, кріпили сітку, тинькували, наносили декоративний шар, покривали лаком. Практикувалися на корпусі гуртожитку ліцею, що відновлювався після руйнувань», — згадує жінка.

Валентина жартує: очі бояться, а руки роблять. У неї вистачає роботи, адже в селі багато зруйнованих будинків. Ще після літніх пожеж, що охопили Євгенівку в 2025 році, вона допомогла відновити хату односельчанці. За нею в чергу стали й інші.

«Вік живи — вік учись. Хто, як не ми?» — додає вона.

Матеріал підготовлено в межах флагманського партнерства ПРООН та ЄС «EU4Recovery — Розширення можливостей громад в Україні».