Україні потрібна не лише надія — їй потрібні фахівці

Професійні заклади освіти в Україні підвищують свою привабливість, щоб заохотити молодь обирати фахи зварювальників та інженерів. Україна стикається з гострим дефіцитом кваліфікованих технічних працівників — сьогодні вони потрібні як ніколи для відновлення руйнувань, спричинених війною.

Олександр Шульга
Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту

Історію надано Finn Church Aid (FCA)

ДЗВІН МЕТАЛУ Й СПАЛАХИ ЗВАРЮВАННЯ — так починається робочий ранок для близько десятка студентів у Чернігові. Вони з’єднують метал точними, вивіреними рухами. У новій майстерні ліцею залізничного транспорту відчувається народження нової професії.

Для 17-річного Олександра Шульги ці сучасні умови стали визначальними, коли він розпочав трирічне навчання за спеціальністю зварювальника на півночі України. Приміщення, облаштовані за підтримки Finn Church Aid (FCA), оснащені обладнанням, якого не було навіть на його виробничій практиці на заводі.

«Класно працювати з металевою пилкою. Я прийшов сюди ще й через викладача — він дуже добре розповідав про навчання. Це крута професія, раджу її всім», — говорить Олександр.

Викладач, про якого йдеться, — Євген Легеза. Він підтверджує: якісна матеріально-технічна база відіграє ключову роль у виборі молоді.

«Сучасне обладнання показує, що заклад цінує освіту й готує студентів до реальних вимог ринку праці», — зазначає він.

Відновлення після війни потребує фахівців

Сьогодні українці активно працюють над ліквідацією наслідків війни. Напередодні інтерв’ю російські безпілотники знову атакували залізничну інфраструктуру — а це означає ще більше роботи для зварювальників та інших технічних спеціалістів.

Втім, лише перспективи працевлаштування недостатньо, щоб зацікавити молодь. Важливо, щоб юнаки й дівчата відчували: вони здобувають поважну, цінну освіту.

«Досі існує уявлення, що професійна освіта — це варіант для тих, хто не має достатніх оцінок для “чогось кращого”. Цю думку потрібно змінювати», — каже Легеза.

Зміна ставлення до професійної освіти є не лише питанням іміджу, а й економічною необхідністю для країни, що воює. Хоча рівень безробіття серед працездатного населення становить трохи більше 11%, у будівництві та промисловості відчувається гостра нестача кадрів. У першій половині 2025 року було відкрито 265 000 вакансій, і лише половину з них вдалося закрити — це свідчить про невідповідність між пропозицією робочої сили та потребами ринку.

За оцінками українського аналітичного центру ім. О. Разумкова, через мобілізацію, втрати на фронті та еміграцію Україна втратила близько 40% своєї робочої сили.

Найбільше постраждали галузі, де традиційно переважають чоловіки. Саме тому один із найбільших роботодавців країни — компанія «Миронівський хлібопродукт» (MHP) — розпочала програми перекваліфікації для жінок, розповідає керівниця напряму роботи з молоддю та розвитку компанії Ксенія Моторіна. MHP займається виробництвом і переробкою агропродукції та налічує 32 000 працівників.

«Наприклад, одна з наших секретарок під час декретної відпустки здобула професію водійки. Наразі вже 400 жінок завершили нашу програму», — зазначає Моторіна.

На думку Моторіної, саме молоді люди можуть стати відповіддю на кадровий дефіцит. Водночас існує ризик, що талановита й освічена молодь виїжджатиме за кордон у пошуках кращих можливостей.

Багато хто досі прагне престижних гуманітарних або «офісних» професій, хоча саме в цих сферах рівень безробіття залишається високим. Промисловості необхідно збільшити кількість працівників приблизно на 20%, але лише 2% молодих людей бачать своє майбутнє в цих галузях.

19-річний Кирило Білецький рік тому завершив навчання за спеціальністю «Агроінженерія» у професійному закладі в Берестині Харківської області. Зараз він навчається в університеті та наголошує, що дистанційне навчання у профтехосвіті було складним.

На сході України молодь уже п’ять років навчається дистанційно — спершу через пандемію, а згодом через війну.

«Я постійно просив викладачів дозволити прийти до закладу, щоб попрактикуватися з обладнанням, і вони мене підтримували», — каже Кирило.

«Дистанційне навчання вимагає від студентів більшої самодисципліни та відповідальності».

У північних регіонах умови очного навчання також ускладнилися. Восени атаки російських безпілотників почастішали, а повітряні тривоги стали довшими.

Коли в Чернігові лунає сирена, студенти разом із Олександром Шульгою спускаються до укриття у робочому одязі. Там вони можуть продовжувати теоретичні заняття, але практикувати зварювання — вже ні.

Що б Олександр сказав людям за межами України про те, як це — бути молодим сьогодні в країні, що воює?

Він надовго замислюється над відповіддю. Настільки довго, що зрештою звертається до свого викладача.

«Олександр вагається, бо намагається зрозуміти, як правильно відповісти на це запитання, — пояснює Легеза. — Правда в тому, що це неможливо пояснити. Це потрібно пережити».